«Душогубкою в Оленівці називали так званий карцер на ДІЗО. Ц…

«Душогубкою в Оленівці називали так званий карцер на ДІЗО. Ц…
«Душогубкою в Оленівці називали так званий карцер на ДІЗО. Це найгірша з усіх можливих камер розміром 3 на 3 метри. А тепер уявіть, що в цьому жахливому приміщенні мали розміститись десять, а було і дванадцять, жінок».

Отримав від Лери Суботиної-Карпиленко сповнену болі книгу, яку вона написала після звільнення.

Напевно, перша з книг, де відверто описано те, крізь що проходять українські жінки, опинившись в російському полоні.

Документ про злочини і тортури. Сповідь про силу і слабкість. Одкровення про негідників і героїв.

Але я побачив в цій книзі інше. Пораду про те, як вижити в нелюдських умовах.

Кохання. До чоловіка, Андрія Суботина, який був з дружиною на оточеній «Азовсталі» і загинув там.

Говорити з коханим, навіть якщо його немає. Писати листи. Сміятися і плакати разом, навіть в уяві. Пригадувати слова, які він їй говорив, і вкотре повторювати їх.

Так вона змогла вижити.

Відкрийте цю книгу, і вона вас точно не відпустить. Так саме, як полон ніколи не відпускає тих, хто пережив його.

Про це Інформує ресурс UAZMI, з посиланням на Телеграм ЦАПЛІЄНКО