Путін пропустив реальний удар

Путін пропустив реальний удар

Занадто захопився боротьбою із «паперовим тигром» на Заході.

Як і передбачалося, теракт у «Крокусі» мало що змінив у загальній розстановці сил та тенденціях еволюції системи. Те, що й так до теракту дозріло (посилення тиску на російське суспільство, подальші обмеження свободи інформації тощо), впало з дерева.

Те, що поки що не дозріло (смертна кара, повне відключення Інтернету тощо) затремтіло, але не впало і залишилося висіти на дереві бажань влади дамокловим мечем.

Все одразу не впало не тому, що йому не вистачило теракту, а тому, що ще не дозріло. Система живе своїм життям, і жодна подія сама собою не змінює траєкторію її руху.

Але в сумі кілька повторюваних подій може до цього призвести. Тут потрібна не разова, а постійна дія.

Відкритим, принаймні для мене, залишається питання про те, чи був теракт у «Крокусі» тією одиничною подією, яка тільки прискорює обертання системи вже встановленою орбітою, або він відкриває епоху, в якій можна очікувати безлічі подій, що повторюються (наприклад, терактів). ), які як космічний сміття унеможливлять подальше перебування системи на орбіті і змусять її знизитися аж до того, щоб увійти в ті щільні верстви соціальної атмосфери, в яких є шанс згоріти?

Друге поки що не очевидно, але не виключено. Я б обережно висловився в тому дусі, що якби за терактом у «Крокусі» справді стояли українські та американські (британські, ізраїльські, марсіанські тощо) спецслужби, то це була б дуже хороша новина для Кремля.

У цьому сенсі основою для пропагандистської кампанії про «український слід» є не лише цинічний політичний розрахунок, а й прагнення видати бажане за дійсне. Так для них насправді було б значно простіше.

Тому що теракт на замовлення спецслужб, хай навіть наймогутніших, це завжди штучний товар, а отже, і лімітована загроза. А ось терористична атака з боку ісламського підпілля – це другий фронт та війна за безлімітним тарифом.

Кремль не врахував, що право вибрати собі зручного ворога – це привілей, не кожному доступний. Для Кремля політично Захід та Україна є якраз зручними «історичними» ворогами, яких він сам собі призначив і із задоволенням із ними бореться.

Це війна, яку в Кремлі хотілося б вести вічно, бо вона мобілізує населення та легітимізує вічне правління путінського клану. Проблема в тому, що, окрім вигаданих, існують ще й реальні «системні» вороги – споконвічний «степ».

Це вороги, які б насправді не заперечували, якби Росія зникла. Не виключено, що Путін, захопившись боротьбою з паперовим тигром на Заході, пропустив реальний удар у спину від тих, хто завжди готовий скористатися слабкістю Росії. Найближче майбутнє покаже, наскільки це припущення є вірним.

Володимир Пастухов, Telegram

Про це Інформує своїх читачів видання UA-Obozrevatel, з посиланням на Хартія 97