Головний фетиш Кремля ​​

Головний фетиш Кремля   ​​

Навіть прихильники Путіна переростали випромінювати віру у перспективи Росії.

Російська влада планує нову хвилю мобілізації, збирається повертати смертну кару, критикує білгородців, які посміли скаржитися на українські обстріли. На порядку денному домінують терористи, їхні відрізані вуха та нові погрози ІДІЛ. Період роздачі передвиборних пряників закінчився, популістських кроків влади робити більше не будуть, попереду на росіян чекають важкі часи. Пережити їх допоміг би привабливий образ майбутнього, проте створити його вітчизняний правлячий клас не може.

Після того як почалася війна, соцдослідження в Росії взагалі втратили будь-яку релевантність, тому, щоб зрозуміти, як у жителів країни справи з вірою в завтрашній день, має сенс подивитися дані передвоєнних опитувань. Тоді народ ще не так сильно боявся говорити, що він про все, що відбувається, думає.

Отож, співвідношення людей, які вважають, що країна рухається у правильному напрямку, і тих, хто стверджував протилежне, в опитуваннях «Левада-центру» тоді було приблизно хеці-хеці, п'ятдесят на п'ятдесят. З урахуванням частки соціально схвалюваних відповідей, можна сміливо сказати, що насправді кількість оптимістів перед початком нинішнього колапсу була набагато меншою. На фокус-групах вони мені, наприклад, уже давно не траплялися. В останні роки навіть прихильники Путіна переростали випромінювати віру у перспективи країни. Всі аргументи на користь свого кумира — насамперед різноманітні — вони звели до двох тез: без нього може бути ще гірше і горезвісне «а хто ще?». Неважко побачити, що жодним оптимізмом тут навіть не пахне.

Нинішня мілітаристська бравада лоялістської частини соціуму базується не на впевненій спокійній вірі у світле майбутнє, а на розпачі п'яниці, що втомився від безпросвітного свого життя і кинувся в лихий загул. Згуртування навколо Путіна — навіть якщо воно справді є — це згуртування навколо військового вождя, а не пророка. Це логіка «потерпимо» та «бувало гірше». У ній немає оптимізму, немає віри у завтрашній день. Адже добре відомо, що без такої віри стійких механізмів функціонування соціуму в умовах економіки, що погіршується, ти не створиш. Вже приходить аномія — загальна депресія, відчуження, озлобленість, розпад соціальних зв'язків, алкоголізм, наркоманія, злочинність та повальний цинізм. Через якийсь час коктейль цей дозріє і стане ідеальним тлом для революції, адже нескінченно жити в такому стані худоби нація не захоче. Вона сама несвідомо шукатиме і формулюватиме альтернативи.

Коли у людей з'явиться образ майбутнього та хоч якась «дорожня карта», зупинити їх не зможуть жодні репресії. Чому українці виявляють зараз такий героїзм? Не тому, що добре жили, і їм є що втрачати. Ні, секрет їхньої мужності криється не в сьогоденні, а в майбутньому — у тому, що останніми роками у них нарешті почала з'являтися віра у перспективи країни; у те, що побудова нормальної демократичної держави в Україні можлива. Люди рідко бувають готові вмирати за сьогодення, проте готові масово робити це в ім'я майбутнього. Путінська Росія не вміє працювати з майбутнім. Її фетиш — це минуле, якась немислима архаїка — помісь сталінізму з естетикою епохи Івана Грозного, приправлена ​​первісними страхами. На довгих відрізках такі речі працюють лише з націями, які не пізнали модерну та нормального життя, а росіяни та модерн бачили, і навіть нормально пожити встигли.

Аббас Галлямов, «Полігон»

Про це Інформує ресурс UA-Obozrevatel, з посиланням на Хартія 97