Війна з комахами –

Війна з комахами –

У популярному серіалі «Проблема трьох тіл» за романом китайського фантаста Лю Цисіня інопланетяни, які готуються до прибуття на Землю, називають жителів планети комахами в чіткому меседжі, адресованому землянам. Саме ця характеристика має паралізувати людство і зробити його беззахисним в очікуванні страшної навали.

Я згадав цей епізод на масштабній виставці, присвяченій Аллі Горській. А якщо бути точним – в одному із залів експозиції, де під уже призабуті звуки друкарки демонструються документи Комітету державної безпеки Української РСР, пов'язані з художницею та її товаришами. Доповіді про зустрічі, розмови, протести. Згодом такі ж документи будуть присвячені вбивству та похорону Алли та відзначенню її пам'яті. Все творче життя – і смерть Алли Горської – пройшли у тіні КДБ. Вся її боротьба за власну гідність була боротьбою з політичною поліцією. Ну, та їхні доповідні записки відповідно присвячені боротьбі з Горською та іншими українськими інтелектуалами.

А «посвячені боротьбі» – це з нашого сучасного погляду. Для товаришів із КДБ це була навіть не боротьба, а нагляд. Саме так, з презирством і огидою, вони могли спостерігати за комахами на комунальній кухні, впевнені, що будь-якої миті зможуть розчавити чи отруїти – просто немає бажання такого чудового весняного дня вставати зі стільця та робити непотрібні рухи. Зрештою, нікуди цей тарган не подінеться!

«Зала КДБ» на виставці Горський дає чітке уявлення не лише про те, як знищували славетну українську художницю. Він також вказує на природу режиму, створеного після окупації українських земель більшовиками. Ні, це був не український режим – не треба тут зайвих ілюзій. За великим рахунком, це був режим «інопланетян», прибульців, чужих – і бажаючих їх обслуговувати різних там федорчуків із шелестами та щербицькими. Усі інші за такого режиму могли хіба що виживати. І до тих, хто мав не сплутану та закомплексовану, а усвідомлену та впевнену українську свідомість, цей режим ставився зі зрозумілою ненавистю та зневагою. І намагався не перемогти, ні, а саме розчавити – що присвячена Аллі Горській виставка і свідчить: її творчість була буквально знекровлена ​​вже з погляду можливостей, а те, що вдалося створити всупереч владі та часу, знищено. І так відбувалося майже з усіма, хто сприймав себе передусім в українському, а не в радянському – тобто в російському та псевдоукраїнському – контексті.

Ця зневага, звичайно, не з'явилася з більшовиками. Воно прийшло до них як спадщина Російської імперії, лише російський шовініст комуністичних та путінських часів – це холоп, який одягнув чоботи чужої, аристократичної зневаги. Холоп, який знищив власних господарів, але намагається видавати себе за них у вкраденому та забрудненому будинку – це і є Росія ХХ та ХХІ століть. І, звичайно, саме ця холопська зневага та визначила план путінського бліцкригу у лютому 2022 року. Люди, як відомо, не воюють із комахами – вони просто дають їм можливість існувати, доки не урветься терпець.

Але саме це є фундаментальна російська помилка – нехай навіть у Кремлі нас і продовжують вважати переляканими жуками. Адже що залишилося від російських шовіністів та колаборантів на нашій землі? Кого тепер згадують – колишнього голову КДБ Віталія Федорчука чи його жертву Аллу Горську? Хто виявився історичним переможцем? Ні, жук – це Федорчук, який наприкінці життя втік за московським плінтусом! Жук – це Медведчук.

Не випадково ж у фіналі серіалу, про який я згадував, один із головних героїв привозить борців із прибульцями до справжнього царства комах і нагадує, що ті продовжують жити та процвітати, незважаючи на всі зусилля людства.

Чужий явно обрав собі не того ворога.

Джерело: Віталій Портніков, Zbruc.