Український Крим: не лише територіально, а й ментально

Український Крим: не лише територіально, а й ментально

Завдяки успішним ударам ЗСУ по позиціях ворога в Криму та його акваторії, назва українського півострова все частіше і частіше миготить у новинах ЗМІ, що вкотре підтверджує серйозні наміри України щодо цього питання. Можна сказати, що тематичне табу на кримську тему було остаточно знято, а на тлі вже понад двох років геноцидальної агресії Росії проти України, що триває, важливо нагадати, що сама війна почалася в 2014 році з окупації Кримського півострова, де протягом десяти років постраждала від кремлівських репресій велика кількість громадян України, включаючи і кримських татар, та етнічних українців.

Про деталі життєустрою Криму майбутнього у складі повоєнної України ведуться вже зараз спекотні дискусії, оскільки багатьом політикам та експертам як в Україні, так і серед її зарубіжних союзників зрозуміло, що обов'язково доведеться зіткнутися з безліччю різносторонніх викликів, що нашаруються один на одного як за часом, так і за змістом, і цим збільшують ефект непередбачуваності. Проте слід віддати належне інтелектуальній сміливості деяких українських держслужбовців та фахівців, які вже зараз готові прогнозувати потенційні сценарії розвитку подій, враховуючи хоча б деякі важливі ризики та різні можливості.

Різні сценарії

В умовах, коли для точного сценарного планування мало достовірних даних, можна вдатися до схожого досвіду інших країн, так і до розгляду гіпотетичних ймовірностей розвитку подій. Наприклад, один із найоптимістичніших сценаріїв включає припущення, що під тиском ЗСУ та західних союзників Києва російські окупаційні війська підуть з Криму без проведення масштабних кровопролитних баталій. З іншого боку, песимістичний сценарій звільнення Криму містить припущення про великі руйнування та втрати, що, безсумнівно, позначиться на подальшій долі півострова.

Окремим елементом можна також розглядати й умовну можливість запровадження до Криму обмеженого міжнародного військового контингенту з певними тимчасовими завданнями стабілізації ситуації. Так чи інакше, Крим має повернутися до складу України, але інтригуючим залишається питання, а що ж буде далі?

Плануючи реінтеграцію Криму в Україну, треба розуміти, що йдеться не лише про фізичне звільнення територій та відновлення там атрибутів української влади, а й тривалу, якісно нову роботу з мешканцями Кримського півострова, які перебували під репресивним режимом понад десять років.

Чим триваліша окупація, тим довготриваліші її наслідки у різних гуманітарних та соціальних сферах: освіті, культурі, медіа, молодіжній роботі, релігії тощо. Зрозуміло, окупація залишить сліди й інших областях, як-от економіка, інфраструктура, екологія, медицина.

В Естонії ліквідація наслідків радянської окупації зайняла у різних секторах від 5-7 до 20 років, а за деякими напрямками робота ведеться досі. І якщо матеріально-технічну складову можна відносно просто замінити, відбудувати чи переробити, то світогляди людей, їх соціально-політичні настанови, їх емоційно-психологічний багаж та життєві цінності змінюються дуже повільно; в більшості випадків це відбувається через покоління, і то за сприяння різних факторів.

Особлива ментальність

Україна зараз намагається напрацьовувати свій унікальний досвід, результати якого допоможуть ліквідувати чи принаймні зменшити когнітивні наслідки російської окупації Кримського півострова. На даний момент йдеться про більш ніж два мільйони жителів Криму, з яких тільки мала частина залишить його при звільненні. І тоді виявиться, що у кримчан, на відміну від багатьох людей у ​​вільній Україні, буде зовсім інший, але не поганий чи хороший, а саме життєвий досвід останніх десяти або більше років, що відрізняється. Ця ментальність включатиме і травми минулого, і страхи сьогодення, і очікування майбутнього. Свідомість багатьох людей у ​​Криму визначатиме сукупність страху та надії, невизначеності та переосмислення ідентичності.

За останні десять років Україна та її суспільство пройшли складний шлях і досягли колосальних успіхів у реформуванні багатьох сфер життя, а насамперед своєї національної самосвідомості, демократичних амбіцій та громадянських прав. Нічого подібного не трапилося в Криму, багато жителів якого просто відрізали від вільної України, тобто стали заручниками або навіть жертвами окупаційного режиму, який застосовує жорсткі репресії у разі непокори. Проте, незважаючи на небезпеку переслідування, ув'язнення чи загрози життю, у Криму досі існують групи опору, які складаються з небайдужих громадян, які чекають на швидке возз'єднання півострова зі вільною Україною.

Зрозуміло, що, як і раніше 1991 року в Естонії, так і при реінтеграції Криму в Україну виникатимуть труднощі у досягненні консенсусу чи розумних компромісів з багатьох резонансних тем. Щоб уникнути майбутніх конфліктів на території Кримського півострова, важливо вже зараз обговорити головні принципи та закласти основи того, як відбуватиметься когнітивна деокупація свідомості, образів мислення та громадянської поведінки людей.

Серед чутливих тем швидше за все виявляться інтерпретація та практики історичної пам'яті, топоніміка, права національних меншин, використання російської мови, відновлення справедливості (включаючи доказову базу колабораціонізму та умови амністії та люстрації, а також майнові права) та багато інших питань. Очевидно, що розбирати такі складні теми краще без якихось наївних ілюзій, помилок чи спотворених уявлень про те, як і чому відбуваються соціально-психологічні процеси.

Когнітивна деокупація Криму означає насамперед ціннісні трансформації сприйняття свободи, прав людей та гідності життя, а також демократизацію та європеїзацію життєустрою на півострові. Для цього потрібно грамотно спланувати та реалізувати безліч ініціатив, програм та проектів, що підтримують формування нових проукраїнських та проєвропейських смислів та наративів, щоб консолідувати суспільство України та відновити історичну суб'єктність корінних народів, тим самим нівелюючи російський окупаційний дискурс та проводячи деколонізацію свідомості громадян.

Робота над усіма цими складними питаннями вимагатиме значної кількості професіоналів, кадровий резерв яких уже почали створювати в Україні; поставлено завдання компетентно підготувати у різних сферах мотивованих фахівців, які зможуть практично займатися трансформацією гуманітарних та соціо-політичних сфер Кримського півострова.

Досвід країн Балтії буде корисним

У післявоєнний період перед суспільством України стоятимуть завдання розвитку соціальної стійкості та згуртованості, тобто перелік питань щодо інтеграції, які країни Балтії вирішували та вирішують із змінним успіхом протягом останніх 33 років. Проте вже зараз ясно, що після звільнення Криму його українізація буде не тільки неминучою, а й необхідною, і швидше за все це відбуватиметься у різних сферах з різною швидкістю, а отже – умови та правила перехідного періоду ефективніше розпочати обговорювати вже зараз.

Тішить, що серед деяких державних та громадських діячів України (наприклад, у постійного представника Президента України в Криму Таміла Ташева) є чітке розуміння того, що необхідна синхронізація візій та дій за різними сферами та напрямками: це те досягнення, яке дозволяє говорити про когнітивну деокупацію Криму не просто гасла, а конкретні плани підготовки. Така відкрита комунікація зміцнює довіру, яка важлива як зараз, так і в майбутньому не лише для кримчан, так і для всіх українців. Дуже ймовірно, що від успіху деокупації та реінтеграції Криму багато в чому залежатиме стабільність та стійкість суспільства України після її військової перемоги над агресором.

Джерело: Дмитро Теперик, Postimees.