Президент “санітарних зон”

Президент “санітарних зон”

Звичайно, майже будь-який сюжет, присвячений виборам президента Російської Федерації, міг би стати темою гумористичної розповіді чи психіатричного дослідження. Але, зрештою, задовго до нас подібними дослідженнями вже займалися Гоголь або Салтиков-Щедрін, тож у черговий раз писати про мешканців міста Глупова, які стоять у чергах на знак протесту, означає безглуздо конкурувати із класиками. І все ж свої рекорди шизофренії ці вибори поставили, і Володимир Путін зробив свій особливий внесок у успіх – не лише кількістю голосів, відданих за нього ощасливленим нескінченним правлінням виборцями, яка не тільки змушує розплакатися явкою, а й власними висловлюваннями.

І якщо навіть перша в його житті згадка імені Олексія Навального перетворюється на сенсацію, про яку пишуть усі світові медіа, отже, він не дарма виходив до журналістів.

Мене найбільше зацікавили слова російського президента про “санітарні зони” – можливо, саме тому, що я живу в країні, на території якої він зібрався ці зони завойовувати. Тому що історія з “санітарними зонами”, які мають убезпечити росіян від рейдів та обстрілів, є алогічною вже за своєю суттю.

Виступ Володимира Путіна транслюється на екрані у Москві. Росія, 18 березня 2024 року

Алогічне навіть з погляду агресора. Бо якщо агресор завойовує територію, яка має убезпечити населення Росії, а потім приєднує цю територію до самої Росії, то він таким чином прирікає себе на завоювання нової “санітарної зони”. Крим міг би стати санітарною зоною для Севастополя з його базою Чорноморського флоту, але Путін приєднав Крим. Херсонська область могла б стати санітарною зоною для Криму, але Путін приєднав Херсонську область. Куди далі? У Миколаїв та Одесу? Але якби російська армія завоювала український південь, то тоді небезпека могла б виходити з Молдови, яка досі не визнає відділення Придністров'я з його російськими громадянами. А якщо завоювати та приєднати Молдову, то для неї “санітарною зоною” має стати Румунія, з території якої потрібно для початку прибрати новітні озброєння, як, між іншим, і вимагав Путін перед нападом на Україну у лютому 2022 року. То де ж тоді кордон російських “санітарних зон”? У Лісабоні?

“Санітарна зона” від Лісабона до Владивостока, як і заповів нам безсмертний Шарль де Голль?

Звісно, ​​хтось може сказати, що Путіну потрібні не санітарні зони, а санітари. Але, якщо задуматись, а чи так він екстравагантний у своїх намірах? Хіба вся історія Росії – це історія “санітарних зон”? Щоб убезпечити Москву, спалювали Рязань та Твер. Щоб убезпечити спалену Твер, завойовували та руйнували Смоленськ. Щоб убезпечити Смоленськ, ділили Річ Посполиту. Щоб убезпечити приєднані території, відправляли війська на Львів і Тернопіль – так і доправлялися до краху імперії, після чого почали все спочатку, спорудили нові “санітарні зони” після окупації територій, що відкололися, знову все втратили і, нарешті, знову зрозуміли, як виправити “найбільшу геополітичну катастрофу ХХ століття”. Нові “санітарні зони”! Кличте санітарів!

Але Путін, сам того не бажаючи, подарував нам нове прочитання російської історії та географії. Чи не регіони, а “санітарні зони”! Щоб убезпечити одне, треба завоювати і зруйнувати наступне – і так по безглуздому кільцю ось уже похмурих сторіч поспіль! Чи дивно, що обиватель відчуває себе в безпеці тільки всередині кільця – Садового кільця, тому що вже поза його периметром він опиняється у “санітарній зоні” будинків, що підриваються з нагоди. Але якщо сприймати всю решту території Росії як “санітарну зону” Кремля та Рубльово-Успенського шосе, то слід визнати, що Путіну вдалося побудувати справді ідеальну державу – і її заслуги в облаштуванні “санітарних зон” навколо цієї держави ще недостатньо оцінені вдячними виборцями.

Джерело: Віталій Портніков, «Радіо Свобода».