Друзі Кремля, чи Сумнівна «Альтернатива для Німеччини»

Друзі Кремля, чи Сумнівна «Альтернатива для Німеччини»

Суд перевіряє, чи підходить для партії статус екстремістської організації, регіональні осередки – під наглядом спецслужб, у партії перебувають політики з ультранаціоналістичною та реваншистською риторикою, у партії контакти з РФ… «Альтернатива для Німеччини» регулярно опиняється в епіцентрі скандалів і стає мішенню критики.

Проте АдГ вже стала частиною легального політичного простору країни. Як виникла та розвивалася ця партія, яким чином їй вдається бути популярною і чому в лавах АдГ чимало вихідців із Росії?

Євроскептики, праві популісти, ультраправі…

Франц Йозеф Штраус, легенда західнонімецької політики, у 1987 році сформулював аксіому німецького партійного ландшафту: «У ФРН не повинно бути демократично легітимної партії правіше за ХДС/ХСС». Справді, з кінця 1950-х і до середини 2010-х ультраправі політичні сили були відсутні в Бундестазі і вимагали хіба короткострокових точкових успіхів на місцевих виборах, залишаючись маргінальними. Праві течії існували у лавах консервативного ХДС як фракцій і робочих груп і були змушені вживатися з центристами.

Цей помітно відрізняв ФРН від інших європейських держав, де праворадикальні та правопопулістські партії вже давно стали самостійною частиною «великої політики». Ситуація змінилася у 2013 році після появи «Альтернативи для Німеччини».

АдГ далеко не одразу стала ультраправою. У створенні партії брали участь консервативні університетські професори та політики середньої ланки із праволіберального та правоцентристського спектру. Невдоволені монетарною політикою Берліна та Брюсселя, зокрема планом «порятунку» грецької економіки від наслідків світової кризи, вони пропонували жорсткіші, національно орієнтовані рішення без огляду на загальноєвропейську солідарність. Націонал-ліберали та праві консерватори разом із націоналістами представляли дві приблизно рівних за впливом внутрішньопартійних групи.

Однак лише через два роки в партії стався перший переворот: глава партії Бернд Луке та його прихильники змушені були залишити АдГ і організувати власний (невдалий) проект. На передній план вийшла антимігрантська риторика. Влада в «Альтернативі» здобули праві популісти Фрауке Петрі та Йорг Мойтен, а також ультраправий колишній функціонер ХДС Александер Гауланд. Незабаром два з цих трьох політиків також зійшли з політичної сцени: Петрі програла внутрішньопартійну боротьбу відразу після проходження АдГ до Бундестагу у 2017 році, а новий лідер АдГ Мойтен втратив владу та вийшов із партії у 2022 році.

Протягом останнього десятиліття “Альтернатива” перетворилася на “класичну” європейську праворадикальну силу. Її економічна програма заплутана та невиразна, а ось у питаннях внутрішньої політики акценти розставлені гранично ясно. «Джерелом бід» оголошено мігранти, мусульмани, ліві, прихильники екологічних перетворень та рівноправності. У АдГ сильні як архаїчні і патріархальні, а й відверто реваншистські і екстремістські сили. Незважаючи на формальний розпуск правоекстремістських внутрішньопартійних груп, ключові політики, що уособлюють цю ідеологію, продовжують відігравати важливу роль у партійній ієрархії. Це переконливо довів недавній скандал: у січні ц. м. партійні функціонери були присутні на нараді, де обговорювалися плани «реміграції», депортації з Німеччини «небажаних» іноземців і навіть громадян ФРН з міграційним корінням.

Причини популярності

На початку третього десятиліття ХХІ століття здавалося, що пік популярності АдГ уже позаду. На той час партія змогла отримати місця у Бундестазі та всіх 16 ландтагах країни, але її результати знижувалися. Якщо на загальнонаціональних виборах 2017 року партія отримала 12,6% голосів, то за чотирма роками пізніше – лише 10,4%. Невдалими були для АдГ та вибори у шести землях на заході Німеччини у 2020–2022 роках, де партії довелося задовольнятися лише однозначним результатом. Деякі аналітики пророкували партії захід сонця, а незмінно високі рейтинги на сході країни пояснювалися «місцевими особливостями».

Холодним душем для противників АдГ стали підсумки виборів у великій і політично значущій західній землі Нижня Саксонія восени 2022 року: 11% голосів, майже вдвічі більше, ніж попереднього разу! З цього моменту рейтинг партії залишається на високому рівні, у січні цього року сягнув 24%. Загалом у Німеччині у «Альтернативи», за опитуваннями, 18–19%, друге місце за популярністю. У трьох федеральних землях, Бранденбурзі, Тюрінгії та Саксонії, соціологи вже котрий місяць відзначають симпатію до партії в районі 30%, перше місце у рейтингах. Складність ситуації полягає у тому, що саме у цих землях вибори відбудуться вже у вересні.

Усі опитування останнього року показують: кількість німців, які вважають, що АдГ у владі була б ефективнішою за нинішню правлячу коаліцію, помітно нижча, ніж відсоток прихильників цієї партії. Чому ж частина виборців готова віддати свій голос правим радикалам, не очікуючи від них професіоналізму та покращення ситуації в країні?

Електорат АдГ складається з трьох великих груп.

По-перше, переконані ультраправі, готові підтримати своє представництво в легальній політиці суто з ідеологічних міркувань.

По-друге, «невдоволені». Дві великі світові події, пандемія ковіда і велика війна в Європі, значною мірою вразили особистий світ мільйонів людей у ​​Німеччині. Незважаючи на те, що санітарні обмеження суспільного життя залишилися в минулому, а уряду ФРН вдалося пом'якшити безпосередній вплив війни на добробут жителів країни, насамперед уникнути гігантського стрибка цін на електрику та опалення, «невдоволені» рефлекторно шукають «альтернативу» нинішньому курсу, повернення до звичної стабільності.

Нарешті, по-третє, це протестний електорат, який «принципово проти» і сприймає АдГ як «несистемну силу», хоча ця партія такою і не є. Якщо перша група досить стабільна, дві залишилися дуже пластичні у своїх симпатіях. Вони нерідко приймають рішення емоційно, під впливом повістки новин і сприйняття реальності і цілком можуть «з протесту» проголосувати не за ультраправих, а за вкрай ліві політичні сили. У цьому електоральна ахіллесова п'ята АДГ.

АдГ та Росія

У рядах німецьких украй правих представлено два погляди на можливість співпраці з Кремлем. Для одних, класичних націоналістів і реваншистів, це (через історичні причини) можливе лише ситуативно та в обмеженому обсязі, лише для «відродження німецької могутності». Інші бачать у Москві джерело підтримки і цілком готові до кооперації.

Конкуренція двох позицій відбувалася й у АдГ з її створення. Але контакти російського уряду та «Альтернативи» мають уже певну традицію. У 2017 році тодішнього голову партії Фрауке Петрі приймав у Москві В'ячеслав Володін, а її однопартієць та чоловік, депутат Європарламенту Маркус Претцель, вирушив до Ялти за рахунок російської сторони. Декілька провідних політиків АдГ підтримало анексію Криму і все минуле десятиліття послідовно критикують західні санкції проти Росії. Журналісти неодноразово оприлюднювали не лише поїздки депутатів від АдГ до РФ, а й «консультаційні зустрічі» російських дипломатів у Німеччині та важливих постатей з «Альтернативи».

З самого початку свого існування АдГ приділяла значну увагу роботі з російськомовним електоратом Німеччини. Партійні стратеги, бачачи певні збіги між програмою партії та поглядами частини російськомовних, їхню політичну незрілість, апатію та сприйнятливість до популізму, сприймали цю численну групу населення країни як резервуар для голосів.

Вже у виборчому списку АдГ на виборах у Бундестаг-2017 фігурували шестеро вихідців із пострадянського простору, двоє з яких отримали депутатський мандат та виступали у парламенті з проросійських позицій. У нинішньому складі Бундестагу є Ойген Шмідт, політик АдГ, який народився в Усть-Каменогорську. Він часто виступає на російських пропагандистських ток-шоу, заявляє про «відсутність демократії в Німеччині», «русофобію» та «переслідування інакодумців».

Заяви Шмідта стали неприйнятними навіть для своєї фракції, якій доводилося дистанціюватися від виступів політика. У лютому 2024 року в німецьких ЗМІ з'явилася інформація про тривалі контакти з ФСБ одного із співробітників офісу Шмідта.

Не відстають від Шмідта і деякі інші депутати земельних парламентів із російським корінням. Член парламенту Гамбурга Ольга Петерсен, родом із Омська, представляє правоекстремістську фракцію у складі АдГ. Вона також бажаний гість на російському ТБ.

Її колега по партії, депутат ландтагу Баварії Олена Роон, яка приїхала до Німеччини з Вологодської області, була присутня в Росії як «спостерігач» на «президентських виборах»-2024. У своїх інтерв'ю вона хвалила «транспарентність» та «прозорість» виборчого процесу.

Забороняти чи ні?

У Німеччині йдуть дебати не лише про можливість більш пильного спостереження спецслужб за діяльністю АдГ, а й про шанси заборонити цю партію. Прихильники ініціативи вказують на її ультраправий характер, численні расистські висловлювання її політиків та зв'язок високопоставлених партійців із правоекстремістськими структурами.

Однак ймовірність заборони АдГ у найближчому майбутньому вкрай мала. Рішення про припинення діяльності політичної партії перебуває виключно у компетенції Конституційного Суду. Закони навмисно наказують вкрай складну процедуру заборони партії – як інструмент припинення політичного тиску.

За 75 років існування ФРН партії було заборонено лише двічі, комуністи КПГ та «ремейк» НСДАП, обидві у 1950-х роках. 2017 року закінчилися багаторічні слухання щодо ліквідації НДПН. Суд визнав її правоекстремістський характер, але відмовив позивачам через «неможливість для цієї партії досягти антиконституційних цілей». Скептики вважають, що гіпотетичний позов щодо заборони АдГ чекає схожа доля або навіть не буде прийнятий до розгляду.

Чимало спостерігачів стверджують, що сам факт початку судових слухань може зіграти на руку ультраправим. Партія негайно скористається таким інформаційним приводом і надасть ініціативу у вигляді «переслідування справжньої опозиції», що може принести їй додаткові симпатії недосвідчених виборців.

У демократичних колах країни говорять про те, що АдГ, яка щедро роздає нереалізовані популістські обіцянки і має вкрай обмежену кількість фахівців, можна і потрібно перемагати політичними методами, у ході виборчих кампаній і за рахунок просвітницьких акцій.

Джерело: Дмитро Стратієвський, The Moscow Times.