Що змінилося у Пекіні.
Після поїздки до Пекіна на 25-й щорічний Форум розвитку Китаю, головну публічну конференцію в країні, у мене не виходить із голови одне питання: а в чому взагалі сенс цього заходу?
Цим питанням я ставлюся як «інсайдер» форуму: я його найпостійніший іноземний делегат, пропустивши лише найперший — 2000 року. Я спостерігав за цим форумом і в його найкращі, і в найгірші дні. І я можу впевнено сказати, що цього року цей захід досяг нового дна. Звідси й моє запитання.
Колишній прем'єр-міністр Китаю Чжу Жунцзі задумував ФРК як майданчик для дебатів та обміну думками між вищим керівництвом Китаю та зарубіжними вченими, експертами аналітичних центрів та бізнес-лідерами. Час проведення конференції (відразу після Всекитайських зборів народних представників) було обрано спеціально: Чжу дотримувався провокаційної думки, що міністри Держради мають спілкуватися із зовнішніми експертами одразу після внутрішніх обговорень на ВРНП. Це був по суті стрес-тест для вищих китайських чиновників.
Слова та справи у Чжу не розходилися. Вперше опинившись на цьому форумі в 2001 році (тоді це був більш компактний та інтимний захід), я виступив там із доповіддю про стан світової економіки, в якій наголошувалося на уповільненні економічного зростання після епохи «доткомів». Фред Бергстен, директор-засновник Інституту світової економіки ім. Петерсена, посперечався зі мною в дискусії. Потім під час заключної сесії цього форуму Чжу перервав Джона Бонда (тоді голову банку HSBC), який підбивав підсумки триденного заходу, і натомість попросив мене і Бергстена ще раз коротко викласти наші думки. Чжу були цікавішими за дебати, а не коментар Бонда.
Після конференції Чжу відвів мене вбік і сказав бездоганною англійською: «Роуч, я сподіваюся, що ви помиляєтеся, але ми плануватимемо так, ніби ви маєте рацію». На форумі через рік він тепло привітав мене простим «Дякую».
Саме в цьому сенсі, згадуючи дух активної участі у сесіях ФРК протягом багатьох років, я тепер жалкую про втрату живої культури дебатів у Китаї. ФРК фактично перестав був відкритим та чесним майданчиком для спілкування. Зверху надійшла вказівка, що на форумі є місце лише для «хороших історій про Китай». Будь-кого, хто почне ставити питання про проблеми, або навіть просто сперечатися, чекає заборона на участь у публічних сесіях.
Так сталося зі мною. Напередодні цьогорічного форуму китайська влада поінформувала мене, що мої нещодавні статті про економіку Китаю «викликали пильну увагу та неоднозначні оцінки» у китайській та міжнародній пресі. З цього робився висновок, що мої публічні виступи на конференції «неправильно інтерпретують пресу заради сенсацій». Мені безперечно дали зрозуміти, що це не в моїх — і не в китайських — інтересах.
Чи варто після цього дивуватись, що вперше за 24 роки мені не надали слова на цьому форумі. Більше того, мою статтю про ребалансування Китаю, яку мене попросили написати в рамках «Ініціативи ФРК», так і не опублікували, і її не поширювали, як це завжди відбувалося із замовленими матеріалами в минулому.
Втім, не лише мене удостоїли подібною увагою: мого знайомого економіста, якого я знаю і поважаю вже багато років, перед виходом на сцену пояснили, що йому не можна говорити щось погане про перспективи економіки Китаю.
Політкоректність може бути поганою. Але цензура та спроби контролювати думки людей з метою удушення дискусій — це зовсім інше. Через це у мене виникло відчуття безглуздості та бажання скласти руки. А навіщо взагалі витрачати весь цей час?
Моя реакція виявилася ідеалістичною і, мабуть, наївною. Я все ж таки вирушив до Пекіна наприкінці березня з надією, що на ФРК збережеться хоч щось від його первісного духу. Як я писав у книзі «Випадковий конфлікт», мені добре відомо, що китайські офіційні промови змінилися за останні роки. Але навіть знаючи про нові спроби китайської влади посилити контроль над громадськими дискусіями, я чіплявся за надію, що ще залишилося місце для емпіричних досліджень та аналізу. Зрештою, я був «хорошим другом» Китаю. Але я помилився, вважаючи, що цей нібито особливий статус дозволяв мені ставити жорсткі питання щодо середньострокових та довгострокових перспектив зростання економіки Китаю.
2024 року Форум розвитку Китаю зачинив двері для таких можливостей. Захід проводився за ретельно підготовленим сценарієм, без будь-яких дебатів, без значного обміну думками, причому навіть у вужчому колі невеликих «круглих столах», які спеціально призначені для спілкування. Так, було багато західних бізнес-лідерів, але в основному вони виступали з безсоромними комерційними промовами про свою прихильність Китаю. Крім того, програму конференції було скорочено для більшої простоти. Час, який зазвичай відводився для важливого виступу за обідом у понеділок, виявився вільним, а прем'єр-міністр не став проводити звичайну заключну сесію, а виступив із промовою, в якій повторила свою робочу доповідь на сесії ВРНП 5 березня.
Мені сумно бачити, як ФРК перетворюється на власну тінь. Втім, моє захоплення китайським народом та небувалими перетвореннями на економіки Китаю за останні 45 років зберігається. Я, як і раніше, не згоден з консенсусною думкою на Заході, ніби китайське диво спочатку приречене на провал. І я, як і раніше, вкрай критично оцінюю вірулентну синофобію в Америці, хоч і вважаю, що Китай зіткнувся із серйозними структурними проблемами в економіці. Я продовжую вірити у співзалежність США та Китаю, яка може стати підґрунтям для взаємовигідного врегулювання цього конфлікту. Мій порядок денний, як і раніше, мотивується аналітикою, а не політикою.
У результаті я збираюся й надалі приїжджати на ФРК. Відповідно до девізу Ден Сяопіна «шукати істину у фактах», я продовжуватиму виступати за вільні та відкриті дебати в Китаї. Я не здаюсь. Адже зрештою саме в цьому і є сенс.
Стівен Роуч, New Voice
Про це Пише ресурс ЮА Обозрєватель, з посиланням на Хартія 97