Слід довірити ЗСУ.
Росіяни навчаються. Але які росіяни? Солдати на тактичному рівні, командири на оперативному, але чи навчаються і чи можуть навчатися тупі совкові генерали на стратегічному? Власне, я в це не вірю, але переконатись у цьому ми зможемо найближчими місяцями якраз на Харкові.
Справа в тому, що наступ на Харків стане колосальним стратегічним прорахунком російського командування. Чому? Це вже було у лютому 2022 року. Наразі орки ведуть атакуючі дії по всьому фронту: Роботино, Кринки, Вугледарський напрямок, Годинник Яр, Красногорівка, Куп'янський напрямок. Щодня вони зазнають колосальних втрат, що потребують колосальних поповнень. І ось за умов відсутності серйозних проривів вони відкривають ще один напрямок. Зрозуміло – мета розтягнути наші ресурси. Але ми обороняємось і зазнаємо набагато менших втрат. Для орків це означає ще один напрямок втрат у техніці та людях, який потрібно постійно поповнювати.
Я розумію, що зараз багато «розумників» мені почнуть писати, щось там про безліміт путінського м'яса та ресурсів. Я це все чув і в березні 22 роки, коли стверджував, що росіянам доведеться відступити за багатьма напрямами. Безлімітних ресурсів – не буває, і що більше вони витрачаються, то швидше закінчаться.
Путін не любить поразок, навіть найменших. Тож у всіх напрямках має бути просування, а отже, ще більше сил і ресурсів, які за фактом просто розмазуються на дуже довгу дистанцію фронту. При цьому кожне просування на кілометр коштує сотні солдатів та десятки одиниць техніки. Насправді відкриття Харківського напряму – стратегічна помилка, яку вони вже робили. Саме розмазування військ на 7 напрямів вторгнення призвело до катастрофи путінських планів у 2022 році.
Нині трохи неприємної правди. На стратегічному рівні війна виглядає зовсім інакше. Потрібне маневрування, розтяг сил ворога, потрібно чимось жертвувати, нав'язувати йому небажані бої, виснажувати і т.д. Тому перше і головне, що слід засвоїти всім – втрачена територія чи населений пункт – не катастрофа та поразка. Так, це наші землі, та це наші люди, але нам треба думати, як виграти війну, а не кожен бій, який нав'язує ворог. Ми менше, та ще з партнерами – інвалідами, нам ніколи не виграти війну в лоба. Потрібно маневрувати, десь відступати, десь контратакувати. Війну можна виграти тільки завдавши ворогові втрати, у яких він зможе продовжувати вести бойові дії. Це закон війни, який залежить від наших з вами побажань.
Станом на зараз угруповання окупантів на Харківському напрямку майже таке саме за розмірами, як і на Годинник Яр. Тільки Харків не Годинник Яр, де просування ворога буксує. Тому очевидно, що зараз жодного широкомасштабного наступу на Харків не передбачається. Мета ворога – захопити низку населених пунктів та скувати наші сили у спробах їх відобразити. Тож чи варто нам вестись на цей план, тоді як реальним напрямом удару орків саме Час Яр і Вугледар?
Як військовий, я можу вам сказати, що зсередини бачив повне розуміння дій ворога в Харківській області. Повірте, на них чекали, і сили оборони більш ніж достатні. Є певний задум, який реалізує наше командування, і Харківський напрямок – це історія, до якої слід довіритися ЗСУ. І не треба впадати в істерику за перших поганих новин. За іншими напрямками я, на жаль, менший оптиміст.
Західна допомога до нас доїхала у дуже мізерному вигляді. Якби ми мали все, що вже навіть виділено – окупанти не змогли б і кордон пройти. Але це не так. Коли ви починаєте писати про мінування територій, то не розумієте, що навіть з мінами ми вже маємо серйозні проблеми. І воювати в умовах обмежених ресурсів, виснажених бригад – це справді військовий талант.
Тож на тлі поганих новин про окуповані села Харківської області є й хороша новина – орками продовжують керувати ті ж тупі істоти, які спланували найгіршу операцію вторгнення в історії. Рано чи пізно це позначиться на війні. Як це й було у 22 році.
Віктор Андрусів, Telegram
Про це Інформує ресурс UA-Obozrevatel, з посиланням на Хартія 97