Людмила Гончаренко рік провела у в’язниці в Білорусі, їй висунули звинувачення за статтею про агентурну діяльність. Її разом із чотирма іншими українцями звільнили наприкінці червня за процедурою обміну військовополоненими. Вона розповіла Deutsche Welle про умови утримання та обміну.
Людмила Гончаренко живе в Чернігові, Україна, має двох синів. Старшому – 14 років, молодшому – трохи більше року. Українка часто бувала в Білорусі. Її перший чоловік і батько старшого сина – білорус. “Ми їздили до нього, потім до родичів, тоді я б там щось купила”, – згадує співрозмовниця. Один із таких візитів, влітку 2023 року, обернувся для жінки ув’язненням та роком у білоруській в’язниці.
За словами Людмили, зазвичай вона в’їжджала до Білорусі через Польщу, одного разу під Брестом зняла табір російських військових, а відео відправила українським прикордонникам. Співрозмовниця припускає, що білоруські силовики, які перевіряли її телефон під час перетину кордону, знайшли це відео, а також фото російської військової техніки, зроблене у січні 2023 року. «Я нічого не видаляла, нічого не приховував, – каже Людмила.
Увечері 19 липня 2023 року співробітники гомельського КДБ прибули до квартири у Бресті, яку жінка орендувала на час поїздки. Силовики затримали Гончаренко та її родичів, які перебували в Білорусі разом з нею: сестру Наталію Ярошенко, неповнолітнього сина та племінника.
Наталя опинилася в ізоляторі тимчасового тримання в Гомелі. Дітей допитували, після того як вони були зі знайомою Людмилою, виїхати з Білорусі вони змогли лише через тиждень. Однак жінка розповідає, що КДБ погрожував віддати її 13-річного сина до дитячого будинку.
Хлопчик, за її словами, також отримав важку психологічну травму: його допитували, “водили до детектора брехні”, “боялися, що його відправлять до дитячого будинку, якщо він не скаже правду”, погрожували пістолетом.
Сестра Людмили, Наталія Ярошенко, провела в Гомельському ізоляторі тимчасового тримання 147 днів, після чого її депортували в Україну із забороною на в’їзд до Республіки Білорусь на п’ять років.
19 грудня 2023 року Людмилу Гончаренко засудили до трьох років позбавлення волі за загальним режимом. 22 березня 2024 року Людмилу відправили до жіночої колонії в Гомелі. Також до “списку екстремістів” потрапив громадянин України.
18 квітня Людмилу Людмилу викликали до адміністрації колонії, щоб вона написала клопотання про помилування на ім’я Аляксандра Лукашенка. “Все вже було написано, потрібно було лише попросити вибачення у президента та “білоруського народу”, підписати та поставити дату”, – уточнює Гончаренко.
13 червня її з колонії забрали силовики з Мінська: «Одягли беруші, навушники, пов’язку, щоб я не розуміла, куди їду, зав’язували руки стяжками-блискавками», – розповідає Людмила.
Її та ще трьох українців, яких готували до обміну на російських полонених, привезли на дачу під Мінськом, і, за словами Гончаренка, почали “відгодовувати”.
Силовики постійно були поруч: «Ми не знали, хто вони, вони не знімали маски, з нами не розмовляли, лише питали, що нам потрібно їсти чи пити».
22 червня громадян України знову “взяли”. З розмов жінка зрозуміла, що їх привезли до СІЗО КДБ.
У справі про вибух у Мачулищах був фігурант – Микола Швець, якого також готували до обміну. Далі, за словами Гончаренка, “ми їхали зі швидкістю вітру”, дорога зайняла трохи більше двох годин.
Коли маршрутка зупинилася, зайшов силовик і сказав, що «сьогодні у вас другий день народження», а також, що за годину вони будуть вдома, оскільки їх обміняли на одного священика (митрополита Іоанофана (Єлецького) та трьох російських військовополонених.
Людмила розповідає, що зараз потроху одужує, зі здоров’ям все більш-менш нормально, лише зір значно впав. Жінка намагається більше часу проводити зі своїм молодшим сином, якому на момент затримання було менше трьох місяців. Хлопчик ще не до кінця звик до неї, він все ще спить з бабусею.
Про це Інформує своїх читачів портал ЮА Обозрєватель.