Росія була і залишається однією з цілей для ісламських терористів саме тому, що це мультирелігійна країна. І Путін своєю зовнішньою та внутрішньою політикою цьому лише сприяє.
На з'їзді імітаційних, підконтрольних владі російських профспілок, що відбувся 4 квітня, Путін зробив не менш фальшива, ніж самі ці профспілки, заява. За його словами, Росія не може бути об'єктом терористичних атак з боку ісламських фундаменталістів. Пояснив він це тим, що це «країна, яка демонструє унікальний приклад міжконфесійної злагоди та єдності, міжрелігійної єдності, міжетнічної». І те, й інше навряд відповідає дійсності хоча б тому, що Росія аж ніяк не унікальна.
Склероз чи брехня?
Щоб упіймати російського імператора у тому, що він суперечить сам собі, не треба проводити складних розслідувань. Відкриваємо офіційне державне інформагентство ТАРС. І що ж воно уповноважено було заявити 25 березня 2024 року? «Ми знаємо, що злочин скоєно руками радикальних ісламістів», цитує вона є заявою Володимира Путіна, яку він зробив, відкриваючи нараду щодо заходів, що вживаються після теракту в «Крокус Сіті Холлі».
Дозволю собі тут ейджистський жарт, який пародує ті прийоми, які використовує кремлівська пропаганда — наприклад, проти президента США Джо Байдена. Перефразовуючи кремлівських брехунів — дідусь Путін, звичайно, немолодий і міг уже забути, що він говорив 10 днів тому. У його віці подібна забудькуватість нікого не здивувала б. Але очевидно, що приблизно ті ж люди, які так висловлюються про закордонних лідерів, чудово розуміють, що їхній власний начальник з папірця прочитає те, що йому написали референти. Подібні промови на з'їзді залежних від Кремля російських профспілок готуються заздалегідь.
Тоді доведеться відмовитися все ж таки від жартівливої версії з раннім путінським склерозом і констатувати: російський правитель знову бреше. Як брехав, наприклад, коли запевняв, що Росія не планує повномасштабної агресії проти України. Нахабно і відверто, так, наче впевнений — ніхто не перевірятиме, що він говорив лише 10 днів тому.
Чи вірить Путін у свою брехню?
Немає сумнівів у тому, що російський правитель не настільки в маразмі, щоб вірити у свою власну брехню через кілька днів після того, як він говорив публічно відносну правду. Тим більше, свою кар'єру він будував спочатку саме на боротьбі з ісламським тероризмом.
Однією з причин його брехні може бути поведінка російського суспільства. Одразу після теракту в «Крокус Сіті Холлі» було очевидно, що російська влада не збирається турбувати себе збором чи хоча б фальсифікацією серйозних доказів «української версії» — вони просто призначили Захід та Україну винними у цьому злочині. Розрахунок, очевидно, був на те, що росіяни не захочуть повірити у цілком реальну нову (а точніше досить стару) загрозу — ісламський терорист.
Їм вистачає війни з Україною, що йде, і постійних репресій з боку влади, жити в постійному страху перед новою загрозою суспільство просто не зможе психологічно.
Точніше, російські пропагандисти, мілітаристи та кремлівські політтехнологи хочуть переконати нас у тому, що реакція суспільства саме така. Військові розповідають, нібито після теракту у «Крокус Сіті Холл» різко зросла кількість найманців, які записуються на війну проти України. Соціологи кажуть, що більшість респондентів також підтримують офіційну версію.
Ось і Путін працює у тому напрямі, виступаючи у ролі загальноросійського психотерапевта. Неважливо, що відбувається насправді — важливо, у що ви вірите, як він каже росіянам. Вірте нам, вашим правителям, і ми захистимо вас, не треба сумнівів. Відмовтеся від права на правду, якщо хочете почуватися в безпеці.
Держава замість людей
Насправді Путіна в принципі не хвилюють життя росіян, яких за його наказом мало не щодня посилають до «м'ясних штурмів» на українському фронті. Він готовий їх утилізувати у великих кількостях, заради своїх найвищих цілей, головна з яких (після, звичайно, збереження ним влади та збільшення багатства) — це велич російської держави. Будь-які жертви для його посилення допустимі.
Дивлячись через цю призму, він і заявляє, що теракт у «Крокус Сіті Холлі» був спрямований проти єдності його, путінської держави. Загиблі люди не беруть до уваги, як і для терористів. Для Путіна вони гвинтики в системі.
Тому й заходи, які він обирає у межах своєї внутрішньої та зовнішньої держполітики, антигуманні у своїй основі. Це офіційна ксенофобія на держрівні, якою російська влада відповіла на теракт, обрушившись на безправних та жебраків мігрантів, це подальші утиски російських жінок, нацменшин та, звичайно, залишків політичної опозиції.
Усі, хто дозволяє сумніватися — екстремісти. У світі Путіна якийсь письменник Акунін такий же страшний ворог та екстреміст, як і ІДІЛ, бо бореться проти путінської влади. Але головний ворог — Україна, і будь-який спосіб добрий, щоб звинуватити її у новому злочині та виправдати російську агресію.
Джерело: Іван Преображенський, “Ось так”
