Спойлер: нічого хорошого
31 березня у Туреччині відбулися вибори до місцевих органів влади.
Головна опозиційна Республіканська народна партія (РНП) отримала країною 37,8% голосів, тоді як Партія справедливості та розвитку (ПСР) на чолі з чинним президентом Туреччини — 35,5%, вперше в історії скатившись на друге місце.
Реджеп Ердоган ставив собі за мету повернути контроль над великими містами та регіонами, де після 2019 року править опозиція. Але його партія не змогла перемогти в Анкарі, Стамбулі, Ізмірі та низці інших великих турецьких міст, як і залучити на свій бік виборців у регіонах, де традиційно перемагала опозиція.
Загалом опозиційна РНП виграла боротьбу за посади голів міст у 35 провінціях (північні, західні та південні регіони), президентська ПСР – 24 аналогічні посади (переважно у центральній Туреччині, де виборці дотримуються консервативних поглядів), у десяти провінціях мерами стануть представники прокурдської Партії і демократії, ще вісім постів мерів отримала вкрай права Партія націоналістичної дії (ПНД).
Вибори до місцевих органів влади пройшли через рік після успішних для Ердогана парламентських та президентських, тому багато експертів такий результат називають несподіваним та символічним.
На президентських виборах у травні минулого року Реджеп Ердоган (з 49,52% голосів) не зміг набрати більшості голосів (необхідних 50%) у першому турі, тому було проведено другий тур між ним і Кемалем Киличдароглу (44,88%), який посів друге місце. У другому турі виборів Ердоган набрав 52,18% голосів, а Киличдароглу – 47,82%. Це перші президентські вибори у Туреччині, які пройшли у два тури.
Для Ердогана нинішнє голосування стало перевіркою настроїв у турецькому суспільстві, і результати його навряд чи порадували.
Головною причиною поразки президентської партії стала економічна криза в країні, яка триває з 2018 року. Наприклад, мер Стамбула Екрем Імамоглу від опозиційної партії використав гасло “Наша країна не заслуговує на бідність” і не прогадав. Іронія в тому, що 30 років тому Реджепа Ердогана було обрано мером цього міста, і саме там почався його тріумфальний шлях до влади. Він керує країною з 2014 року, до того він був прем'єр-міністром – з 2003-го.
Імамоглу звинувачував Ердогана в тому, що той “перевернув закони економіки з ніг на голову”. Але якщо з економікою у президента Туреччини справи не дуже, то з геополітикою — все гаразд.
Зокрема, Реджеп Ердоган успішно будує Тюркський світ від Поволжя до Якутії, ніж вкрай незадоволені у Росії.
В Астані 2023 року відбувся десятий, ювілейний, саміт Організації тюркських держав під девізом “Тюркська епоха!” (“TURKTIME!”). У ньому взяли участь лідери Азербайджану, Казахстану, Киргизстану, Узбекистану та Туреччини, Угорщини та Туркменістану. “Ми зміцнили єдність братніх країн. Ми продемонстрували всьому світу відданість нашим спільним цінностям. Ми виконуємо волю наших предків та зміцнюємо співпрацю тюркських народів”, – заявив на відкритті саміту президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв.
У Москві обурилися, що головний об'єкт інтересу Туреччини – Росія. “Дітей навчають у школах за підручниками, де існує Тюркський світ, що включає Якутію, Алтай, Татарстан на Північному Кавказі. А Росія там навіть не до Уралу – до Поволжя. Причому цього ніхто не приховує, все дуже чесно. І чому наше начальство не хоче цього помічати, навіть не знаю. Очевидно, чомусь не хоче, чи не може”, – наприклад, заявив російський пропагандист, президент наукового центру “Інститут Близького Сходу” Євген Сатановський.
Роспропаганда нарікає, що Туреччина вважає себе великою державою, але економічних ресурсів на утримання себе в такому статусі поки не вистачає. Однак проблема те в тому, що ці ресурси вона може отримати за допомогою тюркських народів пострадянського простору, в зоні російської географічної безпеки. Тому зіткнення РФ із Туреччиною можливе, і остання до нього посилено готується.
У листопаді 2021 року лідер Партії націоналістичного руху (ПНД) Девлет Бахчелі подарував Ердогану карту “Тюркського світу”, до якого включена значна частина території Росії. На карті Туреччина, Азербайджан, Туркменістан, Узбекистан, Казахстан, Киргизія та Таджикистан відзначені червоним кольором; помаранчевим – деякі країни Балканського півострова, частина Ірану, південні регіони Росії, а також більша частина Сибіру та західна частина Монголії; жовтим – Алтай, Якутія та Сіньцзян-Уйгурський автономний район Китаю.
“Втім, якщо копнути глибше, то виявиться, що частина нашої еліти розраховує через Ердогана налагодити в результаті відносини з благословенним Заходом. Інакше з чого б турецькому лідерові пропонувати себе як посередник для переговорів, а різним вітчизняним коротченкам, шевченком і марковим з піною біля рота доводити, як нам вигідно і необхідно співпрацювати з Анкарою і, головне, їй не заважати”, пише директор Інституту російсько-слов'янських досліджень імені М.Я. Данилевського Олександр Буренков.
Чергові президентські вибори в Туреччині мають відбутися у 2028 році, але РФ сподіватися на зміну порядку денного не варто.
Наступником Ердогана на посаді може стати його зять, розробник дронів Bayraktar Сельчук Байрактар, днями повідомило видання The Wall Street Journal. За даними опитувань, 44-річний Байрактар є одним із найпопулярніших громадських діячів у Туреччині. Сам Байрактар говорив, що не займається активною політикою, але не виключив, що може балотуватися, якщо його попросить про це тесть.
Ердоган має в запасі чотири роки, щоб відновити вплив власної партії до наступних виборів, у тому числі і президентських у 2028 році, щоб мати спадкоємця і конкурента меру Стамбула Імамоглу. Реджеп Ердоган авторитарний лідер, який нагадує певним чином того ж таки Путіна, але на відміну від Росії в Туреччині працюють інститути і є громадянське суспільство. І це те, що Кремль старанно винищував усі останні роки, щоб не допустити ситуації, коли вибори позбавляють влади КДБіста Путіна та Ко.
Не виключено, що Ердоган досягне своєї мети зокрема за рахунок геополітичних перемог, що означає для Росії втрату залишків контролю над Закавказзя та Центральної Азії.
Автор: Вікторія Зубкова, політичний оглядач
