Глава польського уряду Дональд Туск попереджає, що війна в Європі становить загрозу, і події, які можуть призвести до такої війни, почали розгортатися ще два роки тому. А тим часом сама Європа, наголошує Туск, не готова до такої війни.
Дональд Туск зробив таку заяву у розмові з групою європейських журналістів. Не можна не помічати, що вона буквально шокувала європейців. Туск і сам розуміє, що вражають, що роблять на багатьох жителів європейських країн його слова.
Він розповів журналістам, що прем’єр-міністр Іспанії Педро Санчес порадив не використати слова про загрозу війни тому, що це злякає європейських громадян – принаймні в тих країнах, що знаходяться далеко від театру воєнних дій. Однак тут повторюється класична ситуація, яку ми спостерігали впродовж останніх десятиліть.
Коли Польща, Чехія, країни Балтії попереджали про російську загрозу, що російське керівництво на чолі з Володимиром Путіним ліє реваншистські плани, які можуть закінчитися небезпекою на європейському континенті. А колеги лідерів центральної Європи не лише не звертали уваги на їх попередження, а й вважали це проявом справжньої політичної параної.
Лідери Німеччини та Франції розвивали політичні та економічні відносини з Російською Федерацією. Навіть після 2014 року, коли Росія пішла на відверте порушення міжнародного права та анексувала Крим, рішення європейських країн щодо продовження відносин із Російською Федерацією, незважаючи на санкції проти агресивної держави, залишилися незмінними.
Північний потік-2, який має дати Росії можливість остаточно відмовитись від української газотранспортної системи та таким чином спростити завдання окупації сусідньої держави, перебудовувався буквально до останніх днів перед великим нападом Росії на Україну.
Останній візит федерального канцлера Ангели Меркель до Вашингтона був пов’язаний із її переговорами з президентом США Джо Байденом з приводу неможливості зупинення побудови Північного потоку-2. У Берліні були впевнені, що цей енергетичний об’єкт утримує президента від агресивних дій.
Насправді ж побудова альтернативних енергетичних шляхів якраз і була підготовкою Російської Федерації до війни на пострадянському просторі. До речі, завдання щодо будівництва цих альтернативних шляхів Володимир Путін поставив перед головою Газпрому Олексієм Міллером ще на початку 2000-х років.
Тому що для російського президента, для його найближчого оточення не було жодного сумніву, що колишню радянську республіку треба повертати, так би мовити, додому, до імперії, і що треба вжити будь-яких заходів, щоб вони не могли втручатися у це рішення російського. політичне керівництво.
Таким чином, можна сказати, як тоді на заході та на півдні Європи не хотіли прислухатися до попереджень з Варшави чи Риги, Вільнюса, Таллінна, так і сьогодні європейські лідери сподіваються, що агресивна політика російського керівництва обмежуватиметься виключно пострадянським простором та планами Володимира Путіна щодо відновлення його імперії в межах Радянського Союзу у 1991 році.
Однак ми усвідомлюємо, що плани російського лідера більш амбітні та серйозні. Насамперед, вони стосуються не лише Радянського Союзу та його кордонів 1991 року, а й відновлення тієї Ялтинської системи впливу, яка була закінчена напередодні Другої світової війни Йосипом Сталіним, Франкліном Рузвельтом та Уїнстоном Черчіллем.
Ця система встановлювала фактичний протекторат Радянського Союзу країн Центральної Європи. Так, світові демократії заплатили Сталіну за його участь у боротьбі з Рейхом і фактично на багато десятиліть законсервували тоталітарну систему у центрі Європи. Звільнили народи від однієї тоталітарної системи та віддали інший.
Володимир Путін упевнений, а в цьому підтримає його переважна кількість росіян, що саме відновлення Ялтинської системи є урочистістю історичної справедливості, за яку слід боротися, за яку треба платити гроші, за яку воювати. Це те, що, схоже, не усвідомлюють у центрі та заході Європи, хоча вже почали усвідомлювати.
Останні заяви президента Франції Еммануеля Макрона про можливу присутність військ членів країн на території України є певною демонстрацією того, що і в західних європейських країнах почали усвідомлювати необхідність готуватися до великої війни з Російською Федерацією – війною, яка, незважаючи на всі запевнення Володимира Путіна про відсутність у нього плани нападу на країни-члени НАТО можуть перерости у третю світову війну зі зникненням мільйонів людей з території європейського континенту.
Це, звичайно, досить серйозний момент, який має кинути виклик тим, хто досі не усвідомлює якогось небезпеки загрожує європейському континенту в наступні непрості десятиліття конфронтації з Російською Федерацією та іншими країнами, спрямовані на підрив безпеки та стабільності західного світу.
Дональд Туск має рацію, коли каже, що молодим людям, які не уявляють собі всі загрози воєнного часу, досить важко чути ці слова. Але й молодим українцям досить важко було погодитися з тим, що їхня держава, яку вони сприймали як константу, якій, як вони думали, нічого не може реально загрожувати, стала першим театром великих бойових дій на Європейському континенті.
Це стало ілюстрацією того, що війну набагато легше розпочати, ніж знайти навіть умовні політичні шанси на її закінчення в найближчому та й навіть у далекому, якщо бути чесним до кінця, майбутньому. Тому Європі, безперечно, потрібно прислухатися до попереджень польського прем’єр-міністра і готувати до великої та руйнівної війни.
Адже той, хто готується саме до війни, може цю війну відволікти. Український приклад останніх років перед великим нападом є важливим та точним уроком для всіх європейських народів.
Автор: Віталій Портніков, журналіст