Спочатку вони вб'ють твоїх художників.
Вб'ють за гаражами художниць, доведуть до самогубства поетів, згноять у таборах журналістів та істориків, розстріляють священиків, а музикантів змусять співати їхні пісні.
Потім вони відкриють кінотеатри, літературні школи та консерваторії. Ти дивитимешся кіно в кінотеатрі імені Пушкіна, навчатимешся в консерваторії імені Глінки і слухатимеш оперу в театрі імені Маяковського.
А ще вони завалять твої книгарні та музичні магазини своєю продукцією. Ти й не помітиш, як у тебе на книжковій поличці з'явиться «Золота серія російської класики», а улюбленим музичним гуртом стане «Аліса», який розриватиме колонки піснею про «Небо слов'ян»
Ти будеш дивитись “Грозові ворота” та “9 рота”, ненавидіти “чеченів” і думати, що наші ніколи таке не знімуть.
Якось ти будеш у Києві і підеш у музей Булгакова, бо музей шістдесятництва здаватиметься тобі провінційним та непривабливим.
А одного разу в книгарні тобі потрапить на очі самотня книга українською мовою, з дешевою обкладинкою та невідомим тобі автором, і ти подумаєш, що з літературою у нас зовсім не вийшло.
Вони завжди тобі будуть говорити, що їхня культура – «велика», а твій Шевченко – це так, провінціал, який випадково підкорив столицю.
Ти точно подивишся кілька серіалів про Пушкіна і Єсеніна, і навіть не знатимеш, що існують Панас Мирний або Валер'ян Підмогильний.
Потім вони зруйнують твій дім і виженуть тебе з дому, знову вбиватимуть твоїх письменників, руйнуватимуть книгарні, церкви та бібліотеки.
І ти зрозумієш, що все почалося спочатку. Тільки цього разу ти застав новий початок і можеш його зрозуміти.
Консерваторія ім. Глінки та Театри ім. Пушкіна – це брехня, у якій жив. Улюблені розповіді Чехова та пісні Висоцького – це обман, який тебе втягнули.
Але ти не застав того початку, бо народився в місті імені Кірова і навчався у школі імені Толстого.
Ти був певен, що це нормально, що так і має бути. Ти точно думав, що «не вийшли ми літературою», таке буває, не всім літературам бути великі. Але ти помилявся.
Єдиною правдою, яку ти колись побачив, була та одна україномовна книжечка серед сотень російських, котра тримала цю країну в той час, як її топили в Достоєвському.
Автор: Олександр Сапронов, блогер
