У нинішній дискусії щодо 90-х практично немає спроб системного аналізу ситуації. Кілька років тому (задовго до початку повномасштабної агресивної війни) я спробував «аналізувати це» з погляду теорії еліти (Парето) і «класового підходу».
1. Походження путінізму з 90-х за теорією еліти
Відомий соціолог В. Парето виділяв два типи правлячої еліти: левів, орієнтованих на силу; і лисиць, влада яких спирається на маніпуляцію. Я не хочу називати російських силовиків – «левами». Вони зовсім не схожі на цих благородних тварин. Тому замість «левів» я вживатиму визначення «вовки». Так ось, вся історія пострадянської Росії — це суперництво «вовків» та «лис». До перших відносяться силовики та їхні представники у великому бізнесі, до других єльцинські олігархи та пов'язана з ними псевдоліберальна бюрократія. Кожна велика політична криза призводила до посилення впливу одного з цих угруповань та її методів утримання влади. Кожне угруповання еліти “продавало” режиму ті послуги, які вміло надавати: “вовки” – насильство, “лисиці” – маніпуляцію.
У ході боротьби за ресурси та політичний вплив, то «лисиці» змушували «вовків» працювати на себе, то «вовки» ставили під контроль «лисиць». При цьому основна стратегічна мета у тих та інших була спільна: зберегти владу та власність від домагань непривілейованої більшості населення.
1993 рік – “вовки” стають незамінними
Під час конституційного перевороту Єльцина у жовтні 1993 року вовкам, тобто насамперед угрупованню Коржакова, вдалося «продати» президенту силове вирішення кризи. Після цього Єльцин потрапив у певну залежність від силовиків. Перша чеченська війна стала результатом прагнення «вовків» ще більше збільшити свій вплив. Проте ця авантюра провалилася.
«Лиси»-олігархи, підкуповуючи деяких представників «вовчого табору», поступово набирали політичної ваги. Через деякий час почалися перші відкриті зіткнення «вовків» та «шакалів». Наприклад, угруповань Коржакова та Гусинського.
1996 рік – «лисиці» беруть нагору
Під час кризи, пов'язаної з виборами 1996 року, «вовки» знову намагалися продавити силове рішення: заборону КПРФ та скасування виборів. Але цього разу невдало. Єльцин вже готовий був піддатися на вмовляння Коржакова та підписати відповідний указ. Однак «лисам» на чолі з Чубайсом вдалося через сім'ю ельцина домогтися відмови від силового варіанту. Чубайс і Ко за підтримки олігархів зрежисували виборне шоу і втягли Єльцина, що напівзрозумілий, у президентське крісло. Коржаков з компанією, зрозумівши, що «лисиці» стають господарями становища, спробували втрутитися в перебіг виборів (справа про «коробку з-під ксероксу») і були покарані повністю відсторонені від влади.
1998 – спроба «вовчого» реваншу
У другий президентський термін Єльцина вплив «лисиць» посилювався. Дефолт 1998 року, щоправда, спричинив спробу «вовчого» реваншу, пов'язану з урядом Примакова. Однак «лисиці», які повністю контролювали оточення хворого президента, досить швидко відбили цю досить слабку атаку.
1999-2000 роки – тимчасовий союз «лис» та «вовків» призводить до влади Путіна
У 1999 році почалася нова політична криза. «Лиси» розуміли, що вдруге реанімувати політичний труп Єльцина не вдасться, що будь-які такі спроби можуть викликати фатальні для режиму наслідки. Загроза дестабілізації режиму, втрати правлячої влади і власності була безпрецедентно велика. У цій майже безвихідній ситуації «лисиці» вступили в союз із «вовками» і запросили на президентський трон людину, яка влаштовувала обидва табори. Цілком невипадково, що вони поставили на Путіна. Нємцов і Явлинський, конфліктували з найсильнішим «сімейним» кланом «лис», не влаштовували обидві угруповання. Примаков влаштовував лише «вовків». Лужков з його непомірними апетитами та бажанням «грести все під себе» не влаштовував нікого. Степашин був дуже близький до того, щоб стати наступником, але як прем'єр-міністр виявився не в змозі відповідати «вовчим» завданням, що стоять перед ним.
Залишався Путін: з одного боку виходець із силовиків, з іншого – колишній член команди ліберала Собчака, тісно пов'язаний із «лисами» з ельцинської родини. Спільні зусилля «лис» та «вовків» дозволили організувати безпрецедентну кампанію з просування Путіна у владу, яка поєднувала силові (включаючи терористичні провокації, на кшталт вибуху будинків Москві) та маніпулятивні методи. У цьому брали участь і «лисиці», типу Березовського, і «вовки»-чекісти.
2004 рік – “вовки” підпорядковують собі “лис”
Після перемоги Путіна на виборах “вовки” поступово почали тіснити “лис”, перерозподіляючи на свою користь фінансові потоки та власність. Путін вдавав, що стоїть над сутичкою, але всі його симпатії були на боці «вовків», з якими його пов'язував професійний бекграунд, спільне бачення світу та особиста дружба.
Після Бесланської трагедії було проведено політичну реформу на користь «вовків»: скасовано вибори губернаторів тощо. Таким чином, влада продемонструвала, що збирається спиратися на силу, а не на виборні маніпуляції.
2011 рік – «лисиці» піднімають голову
У наступну кризу режиму, т.зв. «білестрічкову революцію» кінця 2011 – початку 2012 року, «лисиці» переконали Путіна спертися, переважно, на маніпуляцію. Щоб випустити пару та знизити градус конфлікту було вирішено знамениті «білястрічкові» ходи по Москві, відновлено вибори губернаторів, зареєстровано деякі опозиційні партії, на зразок ПАРНАС.
2014 – влада «вовків» стає абсолютною
Нове безпрецедентно різке посилення впливу «вовків» відбулося внаслідок революції в Україні, початку російсько-української війни та конфронтації із Заходом. У цій ситуації ще більше стали затребувані «вовчі» методи управління. “Вовки” стали справжніми повновладними господарями країни. «Лисам» залишилося лише обслуговувати «вовчі» інтереси в тих сферах, де вони не замінні, наприклад, у пропаганді та бізнесі.
2. Походження путінізму з 90-х через оптику «класового підходу»
Головний підсумок псевдоринкових реформ у Росії — захоплення номенклатурою у власність ресурсів, які під її адміністративним контролем. Як свідчать різні дослідження, саме представники колишньої радянської, міністерської, партійної бюрократії, директорського корпусу, ідеологічних, комсомольських та силових структур стали основними власниками значної власності у країні. Вихідці з інших соціальних верств, які взяли участь у приватизації жирних шматків «державного пирога», були допущені до його поділу лише партнерами чиновництва.
Чому так сталося? Бюрократія, звісно, не могла не скористатися можливістю конвертувати владу у власність. Але як це допустили жителі країни, які щойно розпрощалися з номенклатурною системою? Я вважаю, що головною причиною є зрада, вчинена керівництвом демократичного руху, який призвів до влади Єльцина. Його лідерам можна видати медалі “За взяття власності для бюрократії”. Надзвичайно популярна наприкінці 80-х — на початку 90-х, вона не використовувала довіру громадян для того, щоб хоча б спробувати реалізувати проголошені ідеали. Перше, що зробили демократичні «вожді», прийшовши до влади — уклали союз із радянською номенклатурою і стали разом із нею головними одержувачами дивідендів від змін, що відбуваються: Собчак витяг з політичного небуття чекіста Путіна, Попов — радянського чиновника Лужкова тощо.
Зараз модно протиставляти «путінську» та «єльцинську» системи. Створюється міф про те, що за «хорошого Єльцина» країна розвивалася демократичним шляхом, але прийшов Путін «і все опошлив» (як у анекдоті для поручика Ржевського).
Насправді Путін тільки завершив формування режиму, що склався за першого президента Росії, заснованого на зрощуванні влади та бізнесу, тісному союзі корумпованої бюрократії та напівкримінальних підприємців. Різниця в тому, що за Єльцина першу скрипку грав наближений до влади бізнес (т. зв. олігархи). А за Путіна різко посилився вплив бюрократії та спецслужб.
Автор: Ігор Ейдман, блогер
