Оскільки у березні “Путін” не вирушив на співбесіду з Махатмою Ганді, то 11 квітня кремлівцям довелося викликати Лукашенку до Москви з ночівлею. У “Путіна” просто немає іншого відповідного співрозмовника, щоб поговорити про Україну, а ситуація у Кремля складна через саміт світу у Швейцарії, що відбудеться 15-16 червня.
Складність її Кремля, нарешті, публічно визнав Лавров. У Мінську 12 квітня на засіданні глав МЗС країн СНД він скаржився, що Захід у Швейцарії хоче висунути РФ колективний ультиматум через війну з Україною. Лавров запевняв, у всьому винні США, які хочуть загнати до Швейцарії більше своїх “сателітів” і мати РФ.
Лавров розійшовся не просто так – у Кремлі бояться: хтось із СНД поїде до Швейцарії. Тому Лавров втирав: США, які парадоксально страждають одночасно на імперіалізм і ізоляціонізм, тиснуть на членів СНД, щоб загнати їх на саміт. Натякав, з тим, хто поїде, буде сувора розмова та догана в особисту справу. Персонально погрозив Вірменії та Азербайджану за дружбу з Францією та Туреччиною як членам НАТО.
Лавров сильно блефує, залякуючи членів СНД і забороняючи їм їхати до Швейцарії.
По-перше, після того, як у 2023 р. до Європи через країни Балтії ринули потоки лісоматеріалів з Казахстану та Киргизстану стало зрозуміло, у них більше можливостей виносити догани Москві, а не навпаки. По-друге, у Таджикистані та Киргизстані починається бунт проти диктатури та свавілля Москви. МЗС Таджикистану 12 квітня заявило протест Москві через тортури і відрізання вух таджикам, а МЗС Киргизстану 13 квітня зажадало від Лаврова пояснень через вторгнення поліції в квартиру свого дипспівробітника в Москві з образою та побиттям його дружини. Поліцаї, що вломилися в квартиру, як вони пояснювали, в рамках планового подомового обходу, заявили жінці, що диппаспорти Киргизстану – це фількіна грамота, зажадали від неї з чоловіком стати на облік як мігранти, і для надійності побили за добрим російським звичаєм.
Лавров самовпевнений і блефує з трьох причин.
Перша, він в курсі плану кремлівців поступово замістити в РФ робітників-мусульман працівниками з КНДР, Куби, буддистами з Індії, Непалу, Шрі-Ланки та християнами з Африки. Друга, Москва може перекрити транзит через РФ нафти, металів та зерна з Казахстану. Третя, Лавров прилетів до Мінська з Пекіна, де 8-9 квітня вів переговори з Ван І. Тому він надував щоки перед членами СНД і зображував, що Пекін призначив Москву своєю головною дружиною, а заразом нібито просив інших не їздити на саміт до Швейцарії. На доказ цього, Лавров просив членів СНД підтримати 12 пунктів позиції Китаю, опублікованих у січні 2023 р., які назвав альтернативою саміту в Швейцарії, і спільно пошукати першопричину нападу РФ на Україну.
Оскільки Лавров не показав нічого новішого, ніж китайські тези півторарічної давності, то цілком очевидно, що в Пекіні нічого конкретного йому не обіцяли. Схоже, навіть не обіцяли, що китайська делегація не приїде до Швейцарії.
Власне, Лавров у Пекіні мав дві головні цілі. Переконати Китай організувати саміт альтернативний Швейцарії та дізнатися, чи зможе Сі Цзіньпін прийняти Путіна після 10 травня. Оскільки Москва після візиту Лаврова не назвала дату поїздки Путіна до Китаю, то обидві цілі явно залишилися не досягнутими. Схоже, китайці зі слабко прихованою гидливістю відмовилися бути співучасниками планів росіян і тим більше обговорювати з ними, хто на кого напав – РФ на Україну чи Україна на РФ. Ймовірно, що до саміту у Швейцарії “Путіна” навіть не запросять до Пекіна.
Китайці прагнутимуть спочатку подивитися, як пройде саміт світу у Швейцарії, і лише після цього почнуть приймати якісь рішення. Заздалегідь бруднитись про “Путіна” їм не хочеться і немає сенсу. Путіна можна спокійно відкласти і на кінець червня. Тим більше, що 22-24 жовтня в Казані відбудеться саміт глав держав БРІКС, де Сі Цзіньпіна матиме можливість поговорити з ним без іміджевих витрат. Китайці не мають гострої потреби у зустрічі з “Путіним”, зате є можливість блискуче зіграти на бажанні кремлівців побачити Сі Цзіньпіна в Казані. Його приїзд до Казані дорого коштує, і китайці цю можливість не проґавлять.
До того ж кремлівці покладають величезні надії на цей саміт БРІКС, перенесення якого з Ріо-де-Жанейро до Казані їм коштувало недешево. Чим спокусив Лавров у лютому Лулу та Сілву під час своєї поїздки до Бразилії, де йому не хотіли заправляти літак – невідомо. Але в підсумку Лулу заявив, що для Бразилії вкрай накладно приймати в жовтні саміт БРІКС, а в листопаді саміт G-20, тому нехай РФ забирає собі БРІКС. Це зовсім не схоже на Лулу, який багато років проводив у Бразилії Соціальні форуми з десятками тисяч учасників, культивує карнавали, обожнює дискусії і завжди готовий до них. Вмовити Лулу відмовитися від реклами Бразилії та себе через саміт БРІКС було точно не просто. Тим більше, що він був у курсі того, що цей саміт у РФ потрібен кремлівцям позаріз як альтернатива саміту світу в Швейцарії і як демонстрація, що вони не в ізоляції, оскільки не можна цього року знову провести форум “Африка – Росія”.
Але кремлівцям із “Путіним” ще потрібно дожити до жовтня і невідомо, що буде на саміті БРІКС, чи стоятиме Казань, і чи буде Татарстан у складі РФ. Зважаючи на це Лаврова і послали до Пекіна, але той із поставленими йому завданнями не впорався. Тому кремлівці викликали Лукашенку, щоб спробувати з ним воскресити мінський формат як альтернативу саміту у Швейцарії, і надрукували фіктивний “план Ердогана” у “Новій європейській газеті”, що видається “хорошими російськими” на еміграції.
Ердоган 13 квітня легко дезавуював цей фейк від “хороших росіян” відкритим листом до Папи Римського Франциска про Газу та Україну. Ердоган написав Папі, що Туреччина і Ватикан мають глибокі історичні зв’язки, а армія Ізраїлю зносить не тільки мечеті, а й церкви. На цій підставі Ердоган запропонував Папі об’єднатися проти іудеїв, що розперезалися. Водночас нагадав, що Туреччина вважає анексію Криму у 2014 р. незаконною, підтримує територіальну цілісність України і не має наміру змінювати свою позицію.
Кремлівці спровокували Туреччину фіктивним планом Ердогана не від великого розуму, а від безвиході. Якось так вийшло, що 5 квітня Туреччина та Білорусь вийшли з договору 1990 р. про обмеження звичайних озброєнь у Європі. Цей договір зобов’язував Албанію, країни НАТО та Варшавського блоку мати обмежену кількість танків та інших звичайних озброєнь. Першою з нього 7 листопада 2023 р. вийшла РФ, чим подала приклад іншим. Втім, Москва його й так не дотримувалась, а в листопаді зіграла в юридичне збочення і заявила, що вона не виходить, а односторонньо припиняє дію договору. Сейм Польщі вирішив скористатися цим юридичним відкриттям Москви і 9 березня також заявив про зупинення. За місяць про призупинення заявили одного дня Ердоган і Лукашенко.
Усі розуміють, що після колективного ультиматуму до РФ на саміті світу у червні у Швейцарії доведеться докласти якихось зусиль для примусу Москви до миру та виведення військ з України. Тому Швейцарія остаточно приєдналася 10 квітня до проекту “Небесний щит”, який ініціював Німеччина у серпні 2022 р. для створення над Східною Європою єдиної системи ППО. Нейтральні Швейцарія та Австрія ще влітку 2023 р. заявляли про готовність піти під “Небесний щит”, а тепер роблять це практично. У лютому 2024 р. до проекту увійшли навіть конфліктуючі Туреччина та Греція, що означає зведення в одну систему їхньої ППО. Відповідальні політики думають про ППО заздалегідь, навіть якщо це навряд чи знадобиться.
Приєднання Туреччини до “Небесного щита” і вихід з “договору про танки” – чіткий сигнал Москві, що їй треба припиняти нахабно. Москва відреагувала з усією своєю самобутністю – запустила фейк з “планом Ердогана” і викликала Лукашенко в Кремль, щоб “Путіну” було з ким поговорити про повернення до стамбульського договору березня 2022 р. Наступного дня Пєсков це як зазвичай спростовував і уточнював, що до йому повернутися буквально не можна, оскільки знову “змінилися реалії землі”. Ця російська формула про “реаліях землі” ще повернеться до Москви важким бумерангом.
У цьому аспекті цікаві дві події, які наразі маловажливі.
Перше – це заява Польського добровольчого корпусу, зроблене ним 30 березня, разом із Російським добровольчим корпусом. У неї поляки обіцяють допомогти колегам дійти до Москви та вигнати з Кремля путіноїдів. “Можемо повторити!”, Як це люблять кричати в РФ. Цікаво, що “Путін” та путіноїди охоче говорять про походи французів та німців на Москву, але сором’язливо замовчують про походи поляків та козаків.
Друге – це кампанія звинувачення Москви у співпраці з “сіоністським режимом”, розпочата з 8 квітня в Ірані. Почала її газета “Джумхурієт Есламі”, заснована ще 1979 р. самим аятолою Алі Хаменеї. З неї такі звинувачення швидко перемістилися до іранських соцмереж. Насамперед РФ звинувачують у тому, що її хвалене ППО, яке прикриває Дамаск, підозріло “проспало” удар ізраїльтян по будівлі поруч із іранським консульством, де зібралися генерали та офіцери КВІР. Логічне і питання, хто передав інформацію про час та місце зборів ізраїльтянам. Далі обвинувачі роблять висновок, що це зробили росіяни чи сирійці. Це вони підкріплюють тим, що ізраїльтяни не вперше без проблем і завжди вчасно завдають ударів Сирії по об’єктах КВІР, Хезболли та інших прихильників Ірану. Оскільки кількість таких успішних ударів зростає, а ППО росіян і сирійців нічого не збиває, то іранці роблять висновок – ті та інші навмисно здають їх координати Ізраїлю. Іранці також стверджують, що аналогічні підозри на адресу росіян і сирійців давно мають і Хезболла.
Започаткована іранцями кампанія зі звинуваченнями Москви та Дамаска – це не просто пошук “кротів”, а й спроба чинити на них політичний тиск, змусити виправдовуватися та вступити у прямий та системний військовий конфлікт із Ізраїлем. Підозри Ірану мають цілком реальні підстави, тим більше що щільна співпраця Нетаньяху з Москвою не є секретом. Але малоймовірно, що Ірану вдасться змусити Москву натиснути на Асада та змусити його до війни з Ізраїлем.
